agora-intro

agora-intro-mobile-2

agora-intro-mobile

Національна агора незалежної Польщі

maska-filmu-2

maska filmu 2

maska-filmu-mobile-2

maska filmu mobile

Перед палацом відбувалися не лише військові паради та урочистості за участі польських та іноземних урядовців. До війни на фоні Саксонського палацу відбувалися концерти, тут також була відправна точка для спортивних заходів і патріотичних демонстрацій.

Не тільки паради

balon-2

balon

babki_z_dziecmi-2

babki_z_dziecmi

Виступ Яна Кєпури — одного з найпопулярніших співаків міжвоєнного періоду — під час святкування Свята моря перед Саксонським палацом у 1936 році.

Улюбленець глядачів, Кєпура виступав на найважливіших сценах світу — у Парижі, Відні, Нью-Йорку, у міланському Ла Скала. Він також пробував свої сили в кіно, навіть знявся в голлівудській постановці «Пісні кохання» (1936).

Фото: NAC

agora-g01-01-2

agora-G01-01

Повітряна куля Леґіоново злітає з площі Пілсудського. 1936 рік.

До Другої світової війни Польща була великою повітроплавальною державою. Разом із Бельгією та США вона входила до елітного грона трьох країн, які виграли Кубок Ґордона Беннетта — найпрестижнішу спортивну повітроплавальну нагороду. Польські пілоти досягли цього, здобуваючи трофей тричі поспіль — у 1933, 1934 та 1935 роках.

Фото: NAC

agora-g01-02-2

agora-G01-02

Автомобілі рушають від Саксонського палацу до місця старту Міжнародного ралі Польського автомобільного клубу. 22 червня 1930 року.

Польське ралі було великою подією для автолюбителів. Маршрут пролягав через усю країну: від Вільнюса до Львова та від Кракова до Ґрудзьондза. Він розпочинався і закінчувався у Варшаві. Водії змагалися між собою у трьох категоріях: на популярних автомобілях, на туристичних та на автомобілях класу люкс.

Після цієї події протягом наступних шести років через Велику депресію, яка вплинула також і на польську економіку, польських ралі не організовували.

Фото: NAC

agora-g01-03-2

agora-G01-03

Автоспорт був популярним також і серед жінок.

У журналі «Światowid» це фото було підписано так: «Минулої неділі на площі Маршала Пілсудського у Варшаві для участі в ралі Варшава-Авґустів-Варшава стартували шість автомобілів, за кермом яких були жінки: Буковська, Жєлінська, Бучковська, Островська, Реґульська та Сконпська. У категорії потужних автомобілів перемогла пані Реґулська, а в категорії слабших — пані Бучковська, яку можна побачити на фото (праворуч) разом із пані Жєлінською (ліворуч)». («Światowid» 39/1936)

Фото: NAC

agora-g01-04-2

agora-G01-04

Старт велогонки «До Польського моря» за маршрутом Варшава-Ґдиня-Варшава, 1 жовтня 1930 року.

Маршрут гонки складав аж 937 км. Учасники подолали його за 5 днів. Переможцем ралі став Фелікс Вєнцек. За задумом організаторів, велогонка мала популяризувати зв’язок Польщі з морем, тому наступного дня після завершення змагань у Королівському замку у Варшаві відбулася зустріч найкращих учасників із Президентом Речі Посполитої Ігнацієм Мосціцьким. Під час зустрічі главі держави передали посудину з морською водою і... колесо велосипеду, який в’їхав у Балтійське море.

Фото: NAC

agora-g01-05-2

agora-G01-05

1930 рік. Велика антинімецька демонстрація проти слів Ґоттфріда Тревірана

Німецький міністр у справах окупованих земель вимагав перегляду східного кордону Німеччини, тобто кордону з Польщею. На банері можна побачити гасло «Шваби, геть від польських земель». Маніфестація була не єдиною відповіддю на слова політика. Було організовано акцію «Відповідь Тревірану», метою якої був збір грошей на придбання підводного човна. Завдяки цим коштам у військово-морському флоті з’явився човен ORP «Orzeł», який згодом став легендарним.

Фото: NAC

agora-g01-06-2

agora-G01-06

agora-g01-01-mobile-2

agora-G01-01-mobile

2-_balon_nac-2-2

2._Balon_NAC

agora-g01-03-mobile-2

agora-G01-03-mobile

agora-g01-04-mobile-2

agora-G01-04-mobile

agora-g01-05-mobile-2

agora-G01-05-mobile

agora-g01-06-mobile-2

agora-G01-06-mobile

galeria_x1

Як головнокомандувач, Пілсудський неодноразово відвідував приміщення Генерального штабу, особливо в переломні моменти польсько-більшовицької війни 1920 року. Проте до Саксонського палацу він переїхав після того, як обійняв посаду начальника Генерального штабу та голови Закритої військової ради — 17 грудня 1922 року.
Пілсудський залишив палац 28 травня 1923 року, за два дні до своєї відставки. Причиною його відставки стало призначення уряду Вінцентія Вітоса, до якого увійшли представники тих кіл, які маршал вважав політично відповідальними за вбивство президента Ґабріеля Нарутовича 16 грудня 1922 року.

Пілсудський в Саксонському палаці

psdski2-2

psdski2

pilsudski_mieszkanie2

obraz_palacu_w_tle

Міністерство закордонних справ мало стати візитівкою Речі Посполитої та демонструвати амбіції відродженої держави на міжнародній арені. Тому незабаром після відновлення незалежності Міністерство закордонних справ переїхало до палацу Брюля — однієї з найкрасивіших будівель столиці. Протягом кількох років МЗС ділило його з Головним телеграфним управлінням.
Відповіддю на таку потребу репрезентації стала реконструкція палацу Брюля, здійснена у 1933–1937 роках під керівництвом Богдана Пнєвського.

Пристойний офіс Міністерства закордонних справ

obraz-palacu-w-tle-mobile-2

obraz palacu w tle mobile

Після війни Пнєвський спроєктував у столиці низку громадських будівель, зокрема споруди сеймового комплексу, резиденції Міністерства зв’язку та Міністерства національної оборони, а також керував реконструкцією будівель Військового суду на площі Перемоги (нині площа Пілсудського) та Польського радіо.
Останньою роботою архітектора стала реконструкція будівлі Великого театру, якою він керував з лікарняного ліжка. До завершення робіт він не дожив. Пнєвський помер 5 вересня 1965 року. Будівлю відкрили незабаром після його смерті.

pniewski-2

pniewski

Богдан Пнєвський

До корпусу палацу добудовано модерністичний павільйон

Реконструкція даху в центральній частині будівлі та в альковах

Прибудова входу з боку Вєжбової вулиці

Третій поверх — штаб політичного відділу

Четвертий поверх — штаб юридичного відділу, тут зберігалися оригінали міжнародних договорів.

Південно-західна вежа — конференц-зала

agora-g02-01-big-2

agora-G02-01-big

agora-g02-02-big-2

agora-G02-02-big

agora-g02-03-big-2

agora-G02-03-big

agora-g02-04-big-2-2

agora-G02-04-big

agora-g02-05-big-2

agora-G02-05-big

agora-g02-01-mobile-2

agora-G02-01-mobile

agora-g02-02-mobile-2

agora-G02-02-mobile

agora-g02-03-mobile-2

agora-G02-03-mobile

agora-g02-04-mobile-2-2

agora-G02-04-mobile

agora-g02-05-mobile-2

agora-G02-05-mobile

«Жоден палац у Варшаві (окрім Віланова) не прикрашений скульптурами так рясно, як палац Брюля».
проф. Альфред Лаутербах, директор Державної колекції мистецтва у 1928–1937 роках
Резиденція Міністерства закордонних справ мала стати візитівкою Речі Посполитої та представляти амбіції відродженої держави на міжнародній арені. Тому незабаром після відновлення незалежності Міністерство закордонних справ переїхало в палац Брюля, який вважався однією з найкрасивіших будівель країни.

agora-g02-01-2

agora-G02-01

Найкрасивіший палац столиці

Представницький характер резиденції Міністерства закордонних справ зобов’язував. Тому було вжито безпрецедентних заходів, щоби надати інтер’єру палацу належного шику. Ігнацій Матушевський, який у 1926–1928 роках був керівником Адміністративного департаменту Міністерства закордонних справ, створив інститут радника з питань мистецтва. Цю функцію взяв на себе відомий популяризатор мистецтва Єжи Вархаловський.
«Його завданням було консультування адміністрації штаб-квартири та іноземних установ щодо придбання меблів, творів мистецтва, столового посуду, килимів тощо, часто включно навіть із канцелярським приладдям, як-от наприклад палітурками для дипломатичних паспортів, дуже гарно виготовлених художником-графіком, рекомендованим Вархаловським».
Вацлав Єнджеєвич, дипломат, політик, перший голова Комітету з будівництва палацу Брюля

agora-g02-02-2

agora-G02-02

Abiter elegantiarum

На рубежі 1920–1930-х років виявилося, що Міністерству закордонних справ потрібні додаткові приміщення у резиденції. Відповіддю на цей запит стала реконструкція палацу Брюля, здійснена у 1933–1937 роках за проєктом Богдана Пнєвського.
Найпомітнішим елементом проєкту стала добудова модерністського репрезентативного павільйону з боку Саксонського саду. У цьому новому крилі знаходилася квартира міністра Юзефа Бека. Над нею, на другому поверсі, була розташована бальна зала.

agora-g02-03-2

agora-G02-03

Перлина модерну

Пнєвський перебудував увесь інтер’єр будівлі, надаючи йому сучасної та функціональної форми. Увійшовши до палацу, гості спочатку бачили просторий голл, що простягався на весь поверх і посередині сягав у висоту аж до четвертого поверху. Підлога і стіни були облицьовані каменем, основними елементами декору були прості колонади — таким чином архітектор досягав ефекту монументальності, поєднаної з суворою гідністю.
Стіни кімнат і кабінетів були обтягнуті тканинами, які постачала фабрика «Ład». З цієї ж фабрики походили меблі, які мали бути найвищої якості. Наприклад, столи і стільці в їдальні були виготовлені з деревини чорного дуба, витягнутої з дна Прип’яті.
Працівники Міністерства закордонних справ могли користуватися численними зручностями палацу: їдальнею, лазнею, послугами перукаря, інструктора з гімнастики і навіть масажистів.

agora-g02-04-2

agora-G02-04

agora-g02-04-big-2

Розкішні інтер’єри

Урочисте відкриття відновленого інтер’єру палацу Брюля відбулося 1937 року під час візиту румунського короля Карла II. Польсько-румунський союз був одним із стовпів зовнішньої політики ІІ Речі Посполитої. На честь правителя влаштували бенкет на 60 осіб, в якому серед інших взяли участь президент Речі Посполитої Ігнацій Мосціцький та маршал Едвард Сміґли-Ридз.
Оздоблювальні роботи в палаці тривали майже до останньої миті. Напередодні церемонії було внесено останні правки. Завдяки цьому вдалося уникнути дипломатичної кризи, яку міг спричинити червоний колір шкіри на оббивці крісел.
«Король виступатиме в білому бальному мундирі. Через спеку, що стоїть уже кілька днів, він потітиме — наслідки годинного сидіння на пофарбованій  у червоне шкірі були передбачуваними. Я наказав привести надійного інженера на ім’я Бушек. Його підняли з ліжка, він з’явився близько опівночі і за ціну, яку важко назвати скромною, пообіцяв позбавити нас від біди. Наступного дня близько полудня він у напівпритомному стані вийшов із кімнати, де зачинився разом зі своїм помічником, і запевнив, що все в порядку. Проведені тести показали, що сап’ян і справді не фарбує. Та ми все одно до кінця не повірили. Однак увечері, після обіду, очі втаємничених осіб, прикуті до найвразливішої частини королівського вбрання, не зауважили жодних слідів червоного».
Станіслав Шіміцек, дипломат і журналіст, директор Адміністративного департаменту Міністерства закордонних справ

agora-g02-05-2

agora-G02-05

Прийом румунського короля

Poздiл I

Poздiл II

Poздiл III

Poздiл IV

Poздiл V

Poздiл II

Poздiл IV